Эмоция, 41 - 6 февраля 2008 05:23

Вот тут перебирала на дисках старые свои документы и нарвалась на то, о чем (к сожалению) уже забыла:(…..
Года 3, а то и больше назад я познакомилась с одним парнем, чуть младше меня. Он прислал мне несколько своих прозаических произведений, которые мне безумно понравились. Вот хочу выложить сюда то, что мне понравилось больше всего.
Поскольку кусочек произведения сюда не влезет, то окончание читайте в коментах:)

Стукало Олександр

Прощальні листи
(хвороблива фантазія)

[B]передмова[/B]
[I]люди, що накладають на себе руки, тільки в небагатьох випадках пишуть післямови.Дуже рідко. Коли побачите хоча б одну – свисніть мені, я прийду, почитати дасте. А поки що – лише передмови...ну там всякі листи поганим почерком, усі з однаковим сюжетом. Аж читати нецікаво. „простіть мені...я був невинний...мамо...братові перекажіть...батькові не кажіть...” ну і так далі. Але все ніби під один зразок написано.[/I]
[B]лист[/B]
Десь, певно, висить отакий один лист у рамці, за склом, написано „абразєц” і „рукамі нє трогать”. Люди, що хочуть піти з життя, щось написавши наостанок, приходять туди, стають у чергу, пенсіонерів пропускають першими, далі вже молоді...дорогу молодим...і ото так день можеш вистояти, два – і не потрапиш до того одного зразка...а ксерокопій зробити не можна, бо що тоді було б, ви собі уявляєте: хтось один зробить копію, іншим роздасть, нікому вже та контора не потрібна буде, у всіх зразки є, захотів собі – вішайся, вени ріж, топися!!!!!!!Демократія, словом.
Отож, є контора. Ну, цікаво було б подивитися на вивіску. Щось, певне, офіційне пишуть, на зразок „Контора для самогубців. Постійним клієнтам знижки”. Ну, або без знижок. Але я б дописав. А знизу – графік роботи. І отам заходиш, повертаєш у треті двері, а там маленька кімнатка і віконечко. Усе життя складається з маленьких кімнат і віконечок. А остання буде без віконечка. Дуже просто. Там сидить якась жінка передпенсійного віку, але з жадобою до життя. Такою яскравою, що повинна випорскуватися назовні і бити іншим в їхні безнадійні очі. Бо інакше там буде завелика плинність кадрів. Ітиме собі та жінка додому ввечері, підійде тихенько до листа, перепише, а наступного дня зранку натовпи невдоволених самогубців стоятимуть і страйкуватимуть. У них, певне, і профспілка своя є. А на дверях висітиме табличка якась...санітарний день, наприклад.
І та жінка виписує людям квитанції. Щоб сплатили держмито. Гривню сорок дев’ять копійок, наприклад. Це навмисне придумали: дають усі п’ятдесят, а здачі нема. От із кожного – копійка. Так можна і на квартиру назбирати, коли у велике місто переведуть. А ще краще – коли мито буде різним. На утоплення, наприклад, три гривні три копійки. А на повішення – три двадцять шість.
І стоїть там черга. Різні люди – і пенсіонер, що посварився з дружиною, і селяни, що в злиднях живуть, і молоді матері, яких б’ють чоловіки-алкоголіки, і діти-двієчники, що бачили життя не лише ззовні, а і заглядали під спідницю правді й не побачили там нічого нового і вартого уваги...
Черга рухається поволі, розмови не вщухають, хтось зводить рахунки, хтось про щось домовляється, інші просто стоять. Нерідко, стоячи у черзі, люди передумують платити останній податок. А без нього не пустять до листа. Тоді люди йдуть додому і накладають на себе руки без листів.

черга
- Наступний! Прізвище? Рік народження? Стать? Вага? Сімейний стан?
- Я! Степаненко Трактор Юрійович! Тисяча дев’ятсот двадцять третій! Чоловіча! Ваги не пам’ятаю...Сімдесят вісім, здається...вдівець...
- Причини самогубства?
Черга зашепотілася. Попередніх ніхто про причини не питав. Усі починають думати.
- ...моє ім’я мені не подобається...що це за трактор...не хочу...такого натерпівся...і не змінюють, сволоти. Вже краще тихенько вмерти собі...
- Як – собі? – визвірилося із віконечка. – Усі собі хочуть, а потім місячний прибуток копійками рахується! Метод самогубства? – це вже до діда.
- я отуто порахував...мені до „напитися гасу” не вистачає сім копійок...а вени різати не хочу, бо ножі тупі, та й руки трусяться...а топитися взагалі дорого...
- так що Ви від мене хочете? – нетерпляче із віконечка.
- ви без семи копійок пустите до листа? бо хочеться щось написати, а сам не можу отак з голови.
- Та Господи! Пущу, звичайно. Ми ж тут не звірі, Юрійовичу... Проходьте! Заберіть квитанцію!
Дід іде до іншого віконця, сідає і починає ретельно заповнювати порожні графи листової заготовки.
[I]дорогі мої родичі й друзі, знайомі й незнайомі!
я вирішив піти з життя. Ви вже не спитаєте в мене причин, тому я вирішив написати листа. Сьогодні прекрасний день. Я востаннє бачу сонце. Я посміхаюся усім, навіть старому Сидору Первакові, який заїхав возом на мій город і потолочив картоплю. Я не пив ані краплини горілки. Була б жива дружина, то сказала б, що хворий. Але ж ні! Я цілком здоровий! Спина не болить. Пенсію я заховаав на горищі під соломою, з правого боку...[/I]

• 
• 
•