alex, 35 - 3 сентября 2010 17:40

Солодкий смак плоті
Ах, величні матрони, млосні кокотки, сірі мишки, - ви всі жриці, зітхаю я, напередодні свята стоячи в жіночій черзі до м'ясного прилавка, де чекає покупців ретельно викладене тепле, рожеве м'ясо.
Господарки, матері, дружини і коханки, - терпляче тупцюють не зводячи очей з уже обраного. Прилавок сприймався великим і урочистим. Фрагменти тіла були продумано, і якось, навіть любовно викладені. Жінки уважно розглядали шматки. Пильно вдивлялися і нарешті, як би пізнавши свого, єдиного і бажаного, вказували пальчиком на той, що сподобався, все на вибір - вирізка, реберця, шийка, печінка, серце... Іноді в жесті і міміці продавця можна було вловити німе схвалення, мовляв, і я б взяв на вечерю цього красеня....
Заволодівши фрагментом плоті, жіночі руки пестять його, легенько мнуть, перевіряючи на вік і пружність. Чи не старий, або ще що? Дехто, виявляючи не втрачену ще спорідненість із стародавньою природою, - нюхає, не слухаючи запевненнь продавця, і відчувається, переборювана, млосна спокуса негайно спробувати свою здобич на зубочок. У таких, і слина з рота, - такі вони м'ясоїдні й голодні. Ох, вже цей жіночий голод! Він схований і в тілах матрон, і в худобі субреток...
Шматок зважується, упаковується і дбайливо передається тому, хто його повинен забрати і понести до домашнього вогнища. А там кожна розбирає на його на свій розсуд, відварити або засмажити, припустити, приправити різноманітними запашними спеціями, прикрасити і зеленню, і калинкою, створити гамонійний страві гарнір, і, нарешті, подати на сервірований стіл, який безсумнівно нагадує альков, ложу любовних забав, при запалених свічках з келихом, щоб там насолодитися ним, соковитим, ароматним, пекучим і цілком слухняним, - встромлюючи ніж і зубки, пестячи мовою... Все їм - своїм чоловіком! Самозабутньо жуючи, безжально відриваючи Адамові ребра, шматуючи ножем боки... І не важливо, що поруч, може бути, законний чоловік - тим ще принадніша зрада з коханцем, звісно, якщо це для нього, в лоскотливій близькості від законного. Ах, амазонки, ах, жриці, зітхаю я...
Надалі, у своєму бутті, втративши багато точок опори, я таки зберла як любов до їжі, так і відразу до канікулярних переміщеннь, та й переміщеннь взагалі.
Іншими словами, не дивлячись на всі зусилля, залишилася тою самою фанатичкою власного існування.
Гастрономія і метафізика - два безперечних скарби, такі ж давні, як наші забобони, які я ношу в собі наче непорушні істини. Це як божевілля і віра.
Кулінарія, - особливо витончена форма абсолютизації вигадок, - наче луна вселенської пульсації, робить мої мрії їжею і ароматами. Без справжньої елегантності і марнославства неможливо приготувати борщ з двадцяти восьми компонентів, так, щоб ні один з них не втратив своєї чарівності. І не варто дратуватись питаннями, як це вийшло?
- Візьміть жменьку цього, бурячок соломкою, пучок того, та ще трішки... ...І от, навіть закоханий у свої сумніви скептик, озброївшись ложкою і шматочком житнього хлібця, трохи обсмаженого в маслі з часничком, або пампушку, стає фанатиком, всотуючи жадібний аромат простору, наповненого найбажаннішим...
Борщ приготований мною, - немов неусвідомлена жага майбутнього, чи гріх творця. Він створює особливу органічну рівновагу, сумісну тільки з внутрішньою глибиною духу.
Їжу, взагалі неможливо сформулювати. У пустелі тотального тверезодумання і фастфуду, висушивши всі свої мани, ми продовжуємо зберігати в собі цю, не викликаючу сумніву, коштовність.
Звичайно, у житті є догми й більш непорушні. Проте, я нічого не хочу знати про них, оскільки, впевнена, жодна з них не зможе дати притулок моїй душі, моїй нетерпимості і моїй онтології, яка здатна захистити і обігріти будь-якого смертного, і будь-якого бога. Коли що... :)

• 
• 
•